МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

На рейді: 8
Під обробкою: 16

ship-handling-uahandling-railway-transport-uae-procurement-uspa-uae-procurement-ocsp-ua

agency-company-ukr

Investment

resolution-ukr

anti-corruption-ukr

comment-ukr

procurement-ukr

monitor-ukr

recommendation-ukr

70,52 МгЦ областное радио

Порт у соціальних мережах

 

n-an-an-an-a

archival-photos-ukr

Авторизація

Персоналії

БАХМЕТЄВ Юлій Олександрович

Юлий Бахметев

Видатний інженер, будівельник Одеського порту. Народився в Москві. Батько - дворянин, архіваріус Московського університету. Бахметєв закінчив Костянтинівський межовий (геодезичний) інститут в Москві в 1884 р. та інститут інженерних шляхів сполучення в Санкт Петербурзі в 1888 р. У 1900 р. за найвищою ініціативою був створений Всеросійський комітет з портових справ для реконструкції портів Росії. Бахметєв згідно з планами комітету до 1906 р. бере участь у спорудженні портів у Прибалтиці.

 

З 1906 р. по 1912 р. на посаді начальника робіт очолив будівництво Керченського, Феодосійського, Ялтинського, Геніченського, Темрюкського, Сухумського та інших портів Азовського та Чорного морів. У 1911 р. вивчає портове будівництво в Німеччині, Франції та Швеції, а в 1912 р. делегується до Філадельфії на XII Міжнародний конгрес з судноплавства та портів. З 1913 р. по 1922 р. - начальник Управління робіт в Одеському порту.

 

У 1913 р. за грандіозним Бахметєвським проектом реконструкції порту почалося будівництво Хлібної гавані між Нафтовою і Заводською гаванями. За планом, затвердженим Всеросійським комітетом у 1909 р. крім Хлібної, передбачалося будівництво Вугільної і Вільної гаваней, прибудованих до території Карантинного молу. Проектна потужність Хлібної гавані вражає розмахом. Намічалося щоденно вантажити механічним способом 20 пароплавів зерном на експорт і вивантажувати до 2 тис. залізничних вагонів (нині весь Одеський порт вивантажує до 700 залізничних вагонів на добу), побудувати 14 елеваторів для зберігання 340 тис. т зерна, створити розвинену мережу залізниць, утворити нові набережні і пірси.

Детальніше...

ПЕТРАШ Андрій Іванович

ПЕТРАШ А.И.ма

ПЕТРАШ Андрій Іванович (1892-1945 рр..) - Зачинатель стахановського руху на водному транспорті, бригадир-новатор відомої на всю країну 214-ї бригади, кавалер ордена Червоної Зірки.

 

У 1931 році родина Петраша переїжджає в Одесу, і Андрій Іванович поступає на роботу в Одеський порт вантажником. А на початку 1935 р. А.Петраш очолив 214-ю бригаду Одеського порту. І якщо спочатку 214-я розвантажувала тільки вагони, то через кілька місяців, опанувавши навички переробки вантажів, колективу стали довіряти суднові роботи.

 

Все почалося з вантаження пароплава «Волга». Начальник порту С.Музальов поставив перед Петрашем задачу: в стислі терміни завантажити судно чавунними чушками. Коли наступного дня в кінці зміни підрахували вироблення, виявилося, що бригада переробила 540 тонн замість покладених за нормами 150 тонн. І це незважаючи на проливний дощ. «У 1975 році в переддень святкування 40-річчя стахановського руху один з вантажників цієї бригади П.Романенко згадував: «Ми проаналізували весь процес перевантаження чавуну з вагона на пароплав. Раніше до вагона під'їжджала парокінний майданчик, на який вантажники вручну перекладали чавунні чушки. Потім також вручну вони накладали їх у парашут. І тільки після цього один з 8-тонних кранів, що стояв на 16 причалі, подавав парашут в трюм. На один цикл йшло багато часу ... Щоб уникнути цього, Андрій Іванович запропонував чушки з двох майданчиків зсипати в один парашут з двох сторін. Таким чином, кран піднімав не 3-4, а 8 тонн. А.Петраш і шеф бригади інженер Чупілко подовжили парашут, щоб виключити ручну роботу всередині трюмів ». (З книги«Одеський порт: історія в людях. Видання 2-е.2009 р.».

Детальніше...

Хенкін Арон Абрамович

henkin

Хенкін Арон Абрамович (1901-1974 рр..) - прославлений бригадир-стахановець 30-х років, стивідор, депутат Верховної Ради СРСР, кавалер орденів Леніна, Трудового Червоного прапора, автор десятка книг і брошур про організацію передових методів роботи в портах.

 

У 1921 році Хенкін став вантажником, замінивши в бригаді померлого батька. У 1935 р. він стає бригадиром укрупненої комплексної бригади № 211. Незабаром він став соратником і послідовником зачинателя стахановського руху на водному транспорті А.Петраша, а бригада однією з передових не тільки в Одеському порту, але і на водному транспорті.

 

Будучи послідовником А.Петраша, Хенкін був в той же час ініціатором спеціалізації бригад по окремим виробничим процесам. За пропозицією А.Хенкіна, на час обробки судна, за ним закріплювалися постійні бригади.

 

Перед самою війною, в 1939 році, А.Хенкіна призначили начальником групи з впровадження стахановських методів роботи в портах Півдня країни. У листопаді 1941 р. в Новоросійську А.Хенкіну доручають урядове оборонне завдання: набрати близько 80 одеситів-фахівців вантажних робіт, доставити їх в Архангельський порт і організувати там безперебійне вивантаження спецвантажів з прибуваючих караванами американських суден. На посаді стивідора-наставника, схваленої уповноваженим Державного Комітету оборони СРСР І.Папаніним, Арон Абрамович був відряджений в порти Архангельська і Мурманська для організації вивантаження спецвантажів з суден-конвоїв. Пізніше працював стивідором-наставником в Красноводську і Баку.

Детальніше...

РАПОПОРТ Берта Яківна

rapoport

Рапопорт Берта Яківна  (15.06.1914 р. - 12.07.1967 р.) - єдина для свого часу жінка з дипломом капітана далекого плавання на Чорному морі. Народилася в Одесі. Батько – Яків Григорович, столяр з робітничим стажем 56 років. Мати – Ракель Ароновна, домогосподарка.

 

Берта Рапопорт закінчила школу в 1928 р. та вступила до Одеського морехідного технікуму на відділення судноводія, яке закінчила в 1931 р., отримавши диплом штурмана далекого плавання. Почала працювати в лютому 1932 р. на посаді 4-го помічника капітана. Дівчині вступити в морський навчальний заклад було непросто, як і непросто 17-річному «штурману в спідниці» вписатися в колектив моряків, завжди скептично налаштованих проти жінок на морі. Проте вона не тільки вписалася, а й зуміла піднятися крутими службовими сходами до старшого помічника капітана!

Детальніше...

БЕНДИЧЕНКО Анатолій Кирилович

БЕНДИЧЕНКО 1  2 РАЙОНБЕНДИЧЕНКО Анатолій Кирилович (1907 - 1966 рр., м. Севастополь) - видатний керівник морської галузі, начальник другого району Одеського порту, кавалер орденів Леніна, Червоного прапора, численних медалей, Почесний працівник морського транспорту.

 

Трудову діяльність А.Бендиченко почав у 1921 р. учнем моториста. Після служби у Військово-морському флоті у Кронштадті тривалий час плавав на суднах Чорноморського пароплавства третім механіком. У 1938 р. вступив до лав КПРС. У роки ВВВ був помполітом на суднах «Восток», «Шахтер», заст. начальника Чорноморського пароплавства. В одному з рейсів у вересні 1941 р. пароплав «Восток» доставив до міста танковий підрозділ, який брав участь в боях під Дофінівкою та Григоровкою. Мужній екіпаж судна вивозив поранених і евакуйованих з Одеси, доставляв війська, боєприпаси.

 

У травні 1945 р. Бендиченко призначили начальником другого району Одеського порту. Член Колегії ММФ В.Бакаев (згодом міністр морського флоту СРСР) при призначенні напучував його: «Самі бачите, що окупанти зробили з першокласного порту. Потрібні розумні голови і сильні руки, щоб відновити зруйноване господарство». Анатолію Кириловичу разом з колективом довелося буквально по гвинтику збирати портальні крани, очищати від будівельного сміття склади, причали. Бендиченко не гребував ніякої роботи: навесні 1945 р., коли до 11 причалу підійшло американське судно типу «Liberty», він очолював бригаду вантажників по вивантаженню ЮНРРА (продукти, медикаменти та ін. товари від Організації Об'єднаних Націй). (З книги «Одеський порт: історія в людях», видання друге, доповнене. 2009 р.).

Детальніше...

МАЛЕНКО Іван Олексійович

Маленко И.А. Чтобы в 1946 году, после всех полученных на войне ранений и контузий, быть принятым грузчиком в порт, кавалеру орденов Красного Знамени, Красной Звезды, Отечественной войны и множества медалей Ивану Маленко пришлось отправить на медкомиссию товарища. 

 

Иван Алексеевич воевал с января 1944 г., был полковым разведчиком. Вынес все тяготы весеннего наступления, участвовал в Ясско-Кишиневской операции, освобождал Молдавию, Румынию, Венгрию, Австрию. Не раз рисковал жизнью, уходя в поиск за линию фронта. Однажды, доставил в качестве «языка» полковника, начальника штаба крупного танкового соединения вермахта. При нем оказались очень важные документы. Птицы такого масштаба редко попадались в руки армейской разведки. Вся разведгруппа получила высокие награды. Ивана Маленко наградили орденом Красного Знамени.

 

После окончания боевых действий Маленко был фактически инвалидом. Долго лечился в одном из харьковских госпиталей, затем был комиссован.

Детальніше...

Зимогляд Володимир Іванович

ЗИМОГЛЯД

Зимогляд Володимир Іванович (19.02.1929-7.02.2004 рр., м. Одеса) - прославлений бригадир 148-ї комсомольсько-молодіжної бригади Одеського порту, кавалер орденів Леніна, Трудового Червоного прапора, «Знак Пошани», Почесний працівник морського транспорту СРСР, лауреат Державної премії УРСР, володар срібної медалі ВДНГ, присвоєно звання «Заслужений наставник УРСР».

 

В.Зимогляд народився в сім'ї військовослужбовця. У 1941 р. закінчив 5 класів середньої школи. Після війни продовжував навчання в ремісничому училищі, а потім закінчив вечірню школу.

 

У 1963 р. Зимогляд вступив на перший район Одеського порту докером. Через 3 роки, в 1966 р., очолив 148-у бригаду, яка в наслідок отримала назву «комсомольсько-молодіжної». З 1973 р. бригада стала госпрозрахунковою укрупненою комплексною, яка стала справжньою кузнею кадрів докерів, оперативних і складських працівників. Школу 148-ї бригади пройшли ген. директор стивідорної компанії «Металзюкрейн» Д.Вініченко, заст. директора з експлуатації компанії «Новолог» А.Яценко, звідси вийшли стивідори, експедитори. Бригада неодноразово перемагала в соціалістичному змаганні в порту і галузі, удостоювалася високого звання «Краща бригада ММФ» та ін.. З 1978 по 1986 рр.. обирався членом ЦК профспілки працівників морського та річкового флоту. З 1977 по 1985 рр.. - Член Одеського обкому Компартії України.

Детальніше...

ГРИГОРЕНКО Микола Харитонович

1 погрузочный район 2

ГРИГОРЕНКО Микола Харитонович (14.12.1939 - 1.07.98 рр..) - бригадир докерів-механізаторів першого району Одеського порту, кавалер ордена Трудової слави, нагороджений Почесною грамотою ММФ, неодноразово удостоювався звання "Кращий бригадир докерів-механізаторів".

 

Свою трудову діяльність Н.Григоренко починав трактористом радгоспу "Мирний" Іванівського району. Після служби в армії Григоренко в 1962 р. поступив вантажником на перший район Одеського порту. У 1976 р. його призначили бригадиром 138-ї зернової бригади. Бригада постійно працювала на вивантаженні суден з імпортним зерном. Колектив неодноразово перемагав у соціалістичному змаганні бригад докерів-механізаторів в порту і в ММФ.

 

У 1993 р. Григоренко перейшов докером-механізатором на виробничо-перевантажувальний комплекс (ППК) № 1. У 1995-му перевівся в ПСД "Олімпекс Купе Інтернешнл".

Детальніше...

УЛЬЯНОВА Зоя Степанівна

УЛЬЯНОВАУльянова Зоя (Зельма) Степанівна (29.12.1924 р.-11.08.99 р, народилася в Одесі) - Начальник портового флоту Одеського порту, ветеран морського транспорту, Почесний працівник морського флоту СРСР, кавалер ордена «Знак пошани» та ін нагород.

 

Про Зою Степанівну Ульянову ще за життя ходили легенди. Оскільки її батько працював у радянському посольстві в Туреччині, освіту вона отримала за кордоном. Досконало володіла італійською, французькою, своєю рідною латишською. Коли в 1935 р. батьки повернулися до Одеси, Зоя не знала російської мови, і в школі для неї на перших порах умови задач перекладали на італійську.

 

У травні 1944-го, тільки-но звільнили Одесу, вона, молодою дівчиною, поступила на роботу секретарем-друкаркою в управління пароплавства. У 1945 р. Зоя Ульянова поступила до Водного інституту. Після закінчення навчання в 1951 році прийшла в Одеський порт вже фахівцем водного транспорту. Працювала економістом комерційного відділу, потім у портофлоті диспетчером, ст. диспетчером. У 1966 р. її призначили начальником портофлоту. Зоя Ульянова була єдиною в ММФ жінкою, яка керувала флотським підрозділом. І не місяць, не півтора, а цілих 16 років. А всього в Одеському порту вона пропрацювала близько півстоліття. «У середині 60-х колектив портофлоту був різношерстим, гостро стояло питання трудової дисципліни ... Коли начальником півторатисячного колективу моряків призначили Ульянову, багато хто дивувався. Але розрахунок виправдався». (З книги «Одеський порт: історія в людях»). Саме на чолі з нею портовий флот досяг свого розквіту. Було створено потужний пасажирський флот. Приміські лінії працювали круглий рік.

Детальніше...

Елла Петрівна КОШЕЛЄВА

КОШЕЛЕВА

Елла Петрівна КОШЕЛЄВА (29.07 1933 р. - 19.02.1986 р., народилася в місті Ростов-на-Дону) - начальник РБУ Одеського порту, кавалер орденів Трудового Червоного прапора, «Знак Пошани», інших нагород за працю, член пленуму парткому морського транспорту. Одна з легендарних жінок-керівників Одеського порту.

 

У 1951 р. Елла Кошелєва закінчила середню школу і того ж року поступила у водний інститут на гідротехнічний факультет. Після закінчення інституту в 1956 р. була направлена до Владивостоцького порту. Оскільки для молодого фахівця там не було житла, Кошелєва повернулась на Одещину, де прийняла участь у будівництві порту в Сухому лимані (майбутній Іллічівський порт). 1 квітня 1957 р. Елла Петрівна була зарахована майстром рембудконтори Одеського порту.

 

Піднімаючись кар'єрними сходами, Елла Кошелєва пройшла всі її щаблі: була прорабом, старшим виконробом.
У 1963 р. Е.Кошелєву призначили начальником РБУ. Під її керівництвом підрозділ, який було створено на другий день після визволення міста, тобто 12 квітня 1944 р., пережив пору свого розквіту. В середині 80-х років почалося спорудження житлових будинків «горьківським методом», тобто за участю забудовників. Протягом 20 років - з 1967 по 1986 рр. було здано в експлуатацію 1295 квартир. Споруджено 4 будинки на 6-й станції Чорноморської дороги, на вул. Приморській, Варненській, Генерала Петрова, Гамарника і т.д. Будівельники РБУ брали участь практично в усіх будівництвах на території порту: реконструкції Платонівського молу, спорудженні 14-го складу та інших об'єктів.

Детальніше...

ОКУНЄВ ВСЕВОЛОД МИХАЙЛОВИЧ

okunev

Окунєв Всеволод Михайлович народився 6 листопада 1926 в Одесі в сім'ї інженера, доцента кафедри електро-механічного факультету Політехнічного інституту. З 1941 по 1943 рр.. перебував в евакуації з Одеським морським технікумом. Вже тоді проявився сильний характер юного Всеволода. Він не зміг відсиджуватися в тилу (країна була в небезпеці) і, додавши до свого віку рік, в квітні 1943 р. пішов на фронт. Служив у 38-му зенітно-кулеметному полку. Після важкого поранення (контузія голови) знову служив в армії. У серпні 1946 р. Старший сержант Окунєв повернувся до рідної Одеси з медаллю "За Відвагу". 12 вересня 1946 поступив на роботу в Одеський порт на 3-й вантажний район учнем кранівника. З цього моменту почалася його успішна трудова діяльність. Через рік став старшим кранівником першого класу, і його перевели на 2-й район, який очолював А. К. Бендиченко. Колектив цього району постійно достроково перевиконував річні завдання.

 

Детальніше...